1avtoportal.ru


Упражнения в бассейне от сколиоза
3 1678

    Роль і місце змі в забезпеченні політичних прав і свобод

    Раздел: Энергетический баланс Дата публикации: 22.06.2015, 01:35

    catalog / Philology / journalism


    • title:
    • РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН У ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
    • Альтернативное название:
    • РОЛЬ СРЕДСТВ МАССОВОЙ ИНФОРМАЦИИ В ОБЕСПЕЧЕНИИ ПОЛИТИЧЕСКИХ ПРАВ И СВОБОД ГРАЖДАН В демократическом обществе
    • university:
    • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ
    • The year of defence:
    • 2003
    • brief description:
    • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
      ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
      ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ
      На правах рукопису
      ДУЦИК ДІАНА РОСТИСЛАВІВНА
      УДК 070.1(043.5)
      РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН
      У ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
      Спеціальність 10.01.08 журналістика
      Дисертація на здобуття наукового ступеня
      кандидата філологічних наук
      Науковий керівник
      д. філол.н., проф.
      ШКЛЯР В.І.
      КИЇВ-2003
      ЗМІСТ
      Вступ 3
      Розділ 1. Громадянське суспільство та правова держава як складові демократії 12
      1.1. Громадянське суспільство: генеза і дійсність 13
      1.2. Ідеї правової держави 35
      Висновки до Розділу 1. 45
      Розділ 2. Проблема розвитку ЗМІ: політологічний аспект 46
      2.1. Проблема політичних прав та свобод в сучасній політологічній думці 46
      2.2. Роль та місце ЗМІ у взаємовідносинах між громадянським суспільством та правовою державою 72
      Висновки до Розділу 2. 96
      Розділ 3. Політична журналістика в системі забезпечення політичних прав та свобод громадян в демократичному суспільстві 98
      3.1. Політична комунікація і політична журналістика та їх взаємозв’язок із суміжними суспільними науками 99
      3.2. Розвиток політичної журналістики в новітній період історії України (1990-2002 рр.) 112
      3.3. Політична журналістика: ефективність взаємодії преси і влади в контексті політичних реалій сьогодення 144
      Висновки до Розділу 3. 171
      Висновки 174
      Список використаних джерел 181
      ВСТУП
      Актуальність теми дослідження. Світ входить у нову еру суспільних відносин. Фактично кінець ХХ початок ХХІ століть проходять під знаком революційних змін в усіх сферах людської життєдіяльності. Розвиток нових інформаційних технологій вносить свої корективи не лише у сферу науки. Він впливає на економіку, на політику, на культуру, більше того, він призвів до перегляду нинішньої форми демократії як такої. Сьогодні, в епоху глобалізації, в епоху розвитку транскордонного телебачення, в епоху інформаційних воєн, в епоху формування нових політичних спільнот постала проблема віднайдення нових компромісів між громадянським суспільством та державою як символом сили та влади, а також проблема захисту кожного окремого громадянина, але громадянина не окремої країни, а громадянина світу, за Габермасом, від тих загроз, які несе світ, що міняється. Питання виокремлення та упередження цих загроз є сьогодні чи не найголовнішим питанням людства.
      Доведено, що компроміс, як одна із важливих форм подолання сучасних, як міжнаціональних, так і локальних, конфліктів, може бути віднайдений у процесі дискурсу. „У ході історичного розвитку людське суспільство доросло до розуміння, що стратегія та тактика соціального розвитку повинні визначатися в режимі діалогу всіх сил (виділення автора), які складають соціальну взаємодію.” [110, 121] Дискурс, або діалог у сучасному суспільстві, принаймні його публічність, є можливою лише за наявності засобів масової інформації, які фактично сьогодні формують „парадигму мислення про світ” [11, 56]. Саме тому питання аналізу ролі та місця ЗМІ у світі, що стрімко міняється, є актуальним, як для науки, так і для вирішення практичних суспільно-політичних проблем.
      Міжнародна спільнота, намагаючись досягти компромісу всередині самої себе та вберегти людство від можливих катастроф, відштовхується у своїх діях від демократичних свобод як ідеалу суспільства та правових основ сучасної держави як гаранта прав та свобод особистості. У переліку демократичних свобод в умовах інформаційного суспільства питання про користування правами на інформацію та інформування стоїть найпершим. Адже „ці права пов’язані з суверенністю держави, із можливостями нації, народу, висловлювати свою суверенну волю, бути активним учасником суспільних процесів. Право на комунікацію у відповідності з міжнародними нормами невід’ємне право індивідів і народів, фундаментальний спосіб демократизації суспільства. Це право виходить за рамки свободи совісті, свободи висловлювань і друку. Воно має більш могутній соціальний контекст.” [108, 82]
      ЗМІ, які за своєю природою часто виконують дуалістичну функцію, беручи участь з одного боку в процесі формування цілей розвитку суспільства, а з іншого в процесі актуалізації та оприлюднення цих цілей, мають безпосереднє відношення до реалізації права на комунікацію. Саме тому сьогодні тема віднайдення найбільш ефективних шляхів забезпечення через мас-медіа прав та свобод громадян є актуальною та важливою для функціонування модерного суспільства.
      Не менш важливою вона є і для України. Питання захисту прав і свобод громадян, як особистих, так і політичних, актуалізувалося в Україні у момент, коли вона вступила у фазу системної кризи, починаючи з 2001 року. Загострилася і проблема свободи слова, яка не може бути реалізована без наявності інституту незалежних засобів масової інформації. За Тьонісом, потреба свободи преси є характерним організуючим принципом сучасного європейського та північно-американського світу, де теорія і практика публічного висловлення думок через засоби масової комунікації розвинулася, як у жодній іншій цивілізації. [45, 13] Отже, свобода слова, як і свобода преси є необхідною умовою існування країн, що йдуть демократичним шляхом розвитку.
      Для України, яка декларує бажання вступити у Європейський Союз та переймається процесами інтеграції української спільноти у європейську, питання забезпечення прав та свобод громадян, особливо політичних, до яких належить свобода слова, свобода вираження поглядів, що у свою чергу передбачають наявність вільних, незалежних ЗМІ, є питаннями державної ваги, які потрібно вирішувати негайно.
      Акцентація уваги саме на політичних правах та свободах громадян зумовлена наступними процесами: з одного боку, політизацією медіасфери, з іншого медіатизацією політики. Взаємозалежність політики та журналістики, яку дуже добре описав у своїй роботі „Поле політики, поле соціальних наук, поле журналістики” французький соціолог П’єр Бурдьє, породжує різного роду небезпеки або загрози, зокрема загрозу застосування цензури, загрозу маніпуляції громадською думкою тощо. Українське суспільство, яке ще не виробло своїх традицій як у політичній, так і в інформаційній сферах, яке має низьку політичну, правову та інформаційну культури, як ніяке інше, піддається впливам негативних тенденцій, про які говорилося вище. Окрім того, саме в України політичне та журналістські поля не просто перетинаються, вони фактично майже зрослися через економічну залежність ЗМІ від політико-фінансових груп, які діють в країні. Це створює негативний образ Україні у світі і заважає її інтегруванню у європейську спільноту. Віднайдення можливих шляхів виходу із цієї кризової ситуації та вироблення системи компромісів, є завданням не лише практиків від політики та журналістики, а й науковців, які мають виробити етико-філософську базу взаємовідносин журналістського та політичного полів, звести їх конфліктність до мінімуму.
      Практично малодослідженими, такими, що ще перебувають у процесі дослідження, є проблеми розвитку українських засобів масової інформації у часи незалежності з точки зору захисту прав та свобод людини та громадянина. Розробка цієї теми могла б стати фундаментом для написання новітньої історії українських медіа.
      Окрім того не менш важливим видається напрацювання наукової бази з питань взаємовідносин журналістики як науки із суміжними суспільними науками, зокрема політологією, соціологією, філософією тощо. Адже, на відміну від західної науки, яка приділяє велику увагу вивченню інфосфери та її взаємодії з іншими сферами, або полями, за Бурдьє, вітчизняна журналістська наука, яка лише перебуває у процесі становлення, має незначні напрацювання у цьому напрямку. Отже, розробка цих питань дозволить швидше інтегруватися українській науковій думці у світовий інтелектуальний простір.
      Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках комплексної науково-дослідної програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№01БФ045-01) та наукової програми кафедри міжнародної журналістики ІЖ КНУ „Українська журналістика в контексті світової”.
      Мета і завдання дослідження.
      Мета дослідження полягає у комплексному вивченні та визначенні ролі та місця засобів масової інформації у системі соціально-політичних інститутів, зокрема як факторів демократичного забезпечення політичних прав та свобод громадян, в узагальненні наукових підходів у вивченні та дослідженні політичної комунікації загалом та політичної журналістики зокрема, у виокремленні в окрему дисципліну „політичної журналістики”, у визначенні періодизації розвитку політичної журналістики в Україні, починаючи з 1990 року.
      Завданням даного дисертаційного дослідження є аналіз та узагальнення діяльності засобів масової інформації з точки зору забезпечення свободи слова, а також інших політичних прав та свобод громадян, а саме:
      1. Визначення ролі та місця ЗМІ у взаємовідносинах між громадянським суспільством та правовою державою.
      2. Визначення ролі та поняття політичної журналістики в системі забезпечення політичних прав та свобод громадян в демократичному суспільстві.
      3. Виявлення взаємозв’язку політичної журналістики із суміжними суспільними науками - філософією, політологією, соціологією, психологією, лінгвістикою.
      4. Відслідкування розвитку політичної журналістики в новітній період історії України (1990-2002 рр.) та періодизація шляху розвитку.
      5. Виявлення особливостей взаємодії преси і влади у контексті політичних реалій сьогодення.
      6. Виявлення ризиків, пов’язаних із переходом до інформаційного суспільства, зокрема із розширенням публічної сфери.
      Об’єктом дисертаційного дослідження є діяльність засобів масової інформації та їх ефективність у забезпеченні політичних прав та свобод громадян, підвищення рівня демократії шляхом розвитку політичної та правової культури населення.
      Предметом дисертаційного дослідження є політична журналістика як спеціальний засіб політичної комунікації у період з 1991 року по 2002 рік, що дає повний зріз суспільної ситуації в країні, виступає як історичне джерело, як показник рівня демократичності держави та суспільства.
      Методологічна основа і методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи автор послуговувався сучасними міжнародними документами, Конституцією та законами України, сучасними ідеями щодо ролі преси у суспільстві, викладеними у працях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників масової комунікації, політологів, соціологів та психологів.
      При написанні дослідження були використані такі методи як метод порівняльно-системного аналізу, контент-аналіз, метод спостереження при зборі попереднього матеріалу для дослідження.
      Важливе місце у дисертаційній роботі було відведено науковим працям як вітчизняних дослідників масової комунікації, соціології та політології, так і зарубіжних. Зокрема дану тему розробляли Москаленко А., Шкляр В., Чекмишев О., Лось Й., Лизанчук В., Зернецька О., Почепцов Г., Чічановський А., Доценко Л., Іванов В., Пасько Я., Пасько І., Тодика Ю., Богомолова Н., Джинчарадзе Н., Єрмоленко А., Кара-Мурза С., Терін В., Гайєк Ф., Кін Д., Габермас Ю., Раз Д., Барендт Е., Мілль Д., Скенлон Т., Дойч К., Тоффлер Е., Бурдьє П., Крос К., Гакет Р., Белл Д. та інші.
      Хронологічні та територіальні рамки дисертаційного дослідження передбачені таким чином, щоб показати розвиток політичної журналістики в сучасних умовах (1990-2002 рр.) та представити її роль та місце у суспільстві, проаналізувати можливість її впливу на покращення стану справ у сфері забезпечення прав та свобод громадян, розглянути можливі ризики, що виникають у модерному суспільстві, частково і через діяльність мас-медіа, та з’ясувати участь українських ЗМІ у загальносвітових інформаційних процесах.
      Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у наступному:
      - у якісно іншому підході при визначенні ролі та місця засобів масової інформації в демократичній системі як такій, який полягає у розгляді функціонування засобів масової інформації з точки зору забезпечення політичних прав та свобод громадян;
      - у визначенні ролі та поняття „політична журналістика” та розгляді її взаємозв’язків із суспільними науками, зокрема з філософією, психологією, соціологією, політологією, лінгвістикою, культурологією;
      - у вивченні розвитку політичної журналістики в новітній період історії України та у її періодизації, а також у систематизації інформації щодо розвитку свободи слова в Україні з часу здобуття незалежності;
      - у визначенні інформаційних загроз, які виникають у сучасному світі в процесі діяльності засобів масової інформації, та у класифікації цих загроз.
      Практичне значення одержаних результатів визначається метою автора дисертаційного дослідження представити як журналістам-практикам, так і науковцям можливі шляхи забезпечення політичних прав та свобод громадян через мас-медіа, а також віднайти можливості компромісного співіснування політичної журналістики та політики в сучасних умовах з метою уникнення політичної цензури, забезпечення незалежності ЗМІ та виконання гарантій у питаннях свободи слова.
      Дане дисертаційне дослідження, на думку автора, може стати поштовхом до розробки окремої дисципліни як „Політична журналістика”, використовуватися при підготовці журналістів у навчальних закладах. Також окремі положення та висновки роботи можуть бути використані в розділах таких курсів як „Теорія журналістики”, „Теорія і методика журналістської творчості”, „Історія журналістики”, а також в окремих спецкурсах.
      Фактичну основу дисертації склали матеріали проведеного автором аналізу публікацій загальнонаціональних та регіональних видань, які виникли та діяли у часи перебудови та після здобуття незалежності України, а також аналізу досліджень, проведених провідними українськими соціологічними службами та політологічними інститутами. Окрім того в основу роботи ліг аналіз конкретних подій, що відображали взаємовідносини преси та влади в Україні, рівень свободи слова, можливості розвитку політичної журналістики, починаючи з 1991 року.
      Джерелами фактичного матеріалу стали друкована та електронна інформаційна продукція агенств УНІАН та Інтерфакс, публікації регіональних видань „Західна Україна”, „Тернопіль”, загальнонаціональних - „Україна молода”, „День”, „Киевские ведомости”, „Киевский телеграф”, „Факты”, „Зеркало недели”, „Сегодня”, „Столичные новости”, „Правда України”, інтернет-видань „Українська правда”, „Телекритика”, спеціальних видань та матеріалів, що були оприлюднені дослідницькими центрами та фондами за результатами „круглих столів”, семінарів, конференцій. У роботу також увійшли матеріали з особистого архіву автора, зокрема неопубліковані інтерв’ю з питань свободи слова та розвитку вітчизняних ЗМІ.
      Особистий внесок здобувача. У дисертації використано також десятилітній практичний досвід автора, отриманий під час роботи у регіональних та загальнонаціональних виданнях, зокрема в газетах „Тернистий шлях” (1992-1993 рр.), „Західна Україна”(1993-1994 рр.), „Наша Україна”(1994-1996 рр.) та „Україна молода”(1997-2003 рр.), а також інтенсивного навчання у Школі права (Варшава, 1999 р.) та під час двомісячного стажування в українській редакції „Німецької хвилі” у Кельні (жовтень-листопад 2002 р.), як і під час роботи у численних наукових конференціях, організованих Інститутом журналістики, Інститутом політики, Центром медіа-реформ, Комітетом з питань свободи слова Верховної Ради України та іншими недержавними громадськими організаціями, які працюють в Україні.
      Апробація роботи. Основні положення дисертації були викладені автором та обговорені на щорічних наукових конференціях Інституту журналістики „Журналістика 2000”, „Журналістика 2001”, „Журналістика 2002”, Міжнародного щомісячного семінару Центру медіа-реформ „Свобода слова і свобода медіа. Специфіка юридичного забезпечення інформаційної галузі”, Міжнародної конференції НаУКМА „Права людини в Україні: стан справ, проблеми, перспективи” в рамках секції „Роль ЗМІ в забезпеченні реалізації прав людини в Україні” 4-5 вересня 2002 року, під час низки науково-практичних семінарів для регіональних ЗМІ представницва Фонду Конрада Аденауера в Україні.
      Публікації. Теоретичні основи дисертаційної роботи було обгрунтовано викладено у 8 публікаціях, розміщених у наукових виданнях. Матеріали дисертації було висвітлено, зокрема, у наступних статтях:
      1. Діана Дуцик. Політичні свободи та відповідальність українських мас-медіа // Українська журналістика в контексті світової: Збірник наук. праць. Вип. 4 / За заг. ред. проф. Шкляра В.І. К., 2000. 117 с.
      2. Діана Дуцик. Вплив ЗМІ на аудиторію (електорат). Формування громадської думки // Міжнародна журналістика 99: Збірник робіт магістрів і спеціалістів із спеціалізації Міжнародна журналістика” / Київський університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики / Відп. ред. д-р філол. наук О.К.Мелещенко. Вип.1. К., 1999. 156 с.
      3. Діана Дуцик. ЗМІ в контексті сучасної політичної ситуації // Публіцистика і політика. Збірник наук. праць / За заг. ред. проф. В.І.Шкляра. К., 2000. 78 с.
      4. Діана Дуцик. Політична журналістика дзеркало суспільних процесів// Українське журналістикознавство. Вип. 1. К., 2000. 60 с.
      5. Діана Дуцик. ЗМІ і громадянське суспільство // Українська журналістика в контексті світової: Збірник наук. праць. Вип. 5 / За заг. ред. проф. В.І.Шкляра. К., 2001. 131 с.
      6. Діана Дуцик. Мас-медіа і політична криза: посилення залежності ЗМІ // Публіцистика і політика. Збірник наук. праць. Вип. 2 / За заг. ред. проф. В.І.Шкляра. К., 2001. 96 с.
      7. Діана Дуцик. ЗМІ як комунікативний засіб між суспільством та державою // Нова політика. №2 (34), 2001.
      8. Діана Дуцик. Україна і світ: інформаційні ризики в сучасних політичних умовах // Вісник Київського нац. Ун-ту ім.Т.Г.Шевченка. Журналістика. Вип.10 / За ред. В.В.Різуна. Київ, 2002.
      Структура і обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять сім параграфів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає 180 сторінок, список використаних джерел складає 152 найменування обсягом 11 сторінок.
    • bibliography:
    • ВИСНОВКИ
      1. Роль ЗМІ у забезпеченні політичних прав і свобод громадян у демократичному суспільстві не можна розглядати поза контекстом громадянського суспільства та правової держави. Якраз стан громадянського суспільства і правової держави визначає рівень розвитку мас-медіа, рівень їхньої незалежності, а отже, й рівень свободи слова у суспільстві.
      2. Розвиток громадянського суспільства в Україні є дуже складним процесом, часто перерваним, як і процес державотворення чи націєтворення. Усі ці три складові переплетені в українській історії і являють собою складну конфігурацію взаємостосунків, що часто піддаються зовнішнім впливам і можуть набувати непередбачуваних форм. Сьогодні перешкоджають розвитку громадянського суспільства в Україні стереотипи, які залишилися з радянських часів, громадська пасивність населення, мовно-культурна різнорідність населення та відсутність справжніх економічних реформ. В українському суспільстві комунікативний фактор, який мав би сприяти формуванню почуття єдності і разом з тим самостійності, практично не працює.
      3. Правова держава, окрім громадянського суспільства це ще одна складова демократії. Основними ознаками правової держави є зв’язність правом, верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави. Незважаючи на те, що була прийнята Конституція України, яка є обов’язковою ознакою правової держави, а також низка кодексів та законів, які визначають ринкову економіку, право власності на землю тощо, Україну поки що не можна назвати правовою державою, де існує верховенство права і забезпечуються всі права та свободи громадян.
      4. Політичні права та свободи входять до традиційного каталогу прав і свобод, як і особисті. Проте вони випливають із того стану індивіда, який він займає у конкретному суспільстві, і залежать від того, чи є він його членом. Свобода слова є політичною свободою. Свобода засобів масової інформації є компонентом свободи вираження поглядів та свободи інформації. Політична інформація завжди користується більшим рівнем захисту, оскільки вона має суспільний інтерес. Незважаючи на те, що Україна ратифікувала Європейську конвенцію про права людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, незважаючи на те, що українська Конституція гарантує свободу вираження думки, свободу слова та інформації, проблемою залишається реалізація задекларованих свобод.
      5. Рівень свободи слова залежить від рівня розвитку самого суспільства, а доступ до засобів висловлювання, які фактично є засобами вираження свободи слова, залежить від розподілу цих засобів серед членів суспільства.
      6. Право на свободу вираження перебуває у взаємній залежності від особливих обов’язків та відповідальності, яка, за Гаєком, є „усвідомленням закону”.
      7. В українському суспільстві поки що не існує єдиного сприйняття поняття „свободи слова”. Більше того, українське суспільство поки що має недостатньо високий правовий та політичний рівень, який би дозволив йому не просто визнати принцип свободи слова чи то інших свобод, а усвідомити, що означають ці свободи, яку відповідальність вони накладають. Українські громадяни практично не мають знань про право на вільний розвиток особистості, що передбачає право вільно збирати, зберігати, використовувати і розповсюджувати інформацію усно чи письмово; право спростовувати неправдиву інформацію про себе і вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди; право отримувати інформацію про себе в органах державної влади.
      В Україні поки що існують грубі порушення політичних прав та свобод громадян. Парламентом у 2003 році визнано офіційно наявність цензури в засобах масової інформації.
      8. У процесі трансформацій, які відбуваються у світі та в українському суспільстві у зв’язку з переходом до інформаційної цивілізації, триває пошук нової ніші для засобів масової інформації. Не можна зводити роль ЗМІ лише до інформування. Інформування це лише одна із функцій ЗМІ. Сучасна філософська думка прийшла до висновку, що комунікація є основою творення будь-якої спільноти, у тому числі й держави. Саме журналістика зв’язує суспільство в єдине громадянське ціле шляхом налагодження комунікації між громадянським суспільством та правовою державою. Чим організованіше суспільство, тим більше зростає потреба в комунікації, а отже, й засобах масової інформації.
      9. Засоби масової інформації є засобами, які уможливлюють реалізацію основоположного права особи на свободу слова, тобто на отримання та поширення інформації, права, яке є необхідною складовою демократії. Проте завжди існує небезпека використання ЗМІ в інших цілях маніпуляції громадською думкою, що призводить до виникнення псевдогромадської думки, що можна було спостерігати в Україні під час проведення так званого всеукраїнського референдуму у 2000 році.
      10. Засоби масової інформації мають відігравати значну роль у подоланні суспільних конфліктів, у досягненні суспільного консенсусу чи злагоди через проведення дискурсів. У той же час в Україні ЗМІ часто, відстоюючи інтереси свого власника, лише поглиблюють такі конфлікти. Оскільки дискурс може бути повноцінним лише за умов наявності відкритості, як громадянської, так і політичної.
      11. ЗМІ також сприяють соціалізації особистості, зокрема допомагають входженню в життя суспільства, а за певних умов створюють ту „критичну масу громадян” або громадськість, яка є основою громадянського суспільства.
      12. Мас-медіа як комунікаторам між громадянським суспільством та правовою державою, як інструментам забезпечення демократії належать наступні основні ролі:
      - творення єдиної спільноти;
      - забезпечення публічності, або відкритості у цій спільноті;
      - формування громадської думки цієї спільноти;
      - соціалізація особистості у спільноті;
      - соціальний контроль за дотриманням прав у спільноті.
      13. З розвитком нових інформаційних технологій та із зародженням нової системи ціннісних орієнтацій у суспільствах журналістика переживає період трансформації. Сьогодні не має єдиного погляду на роль і місце ЗМІ у суспільстві. Проте практика показує, що з одного боку, медіа отримують усе більшу владу в суспільстві і стають важливим фактором політичної боротьби, а з іншого вони самі все більше потрапляють під вплив та контроль як політики, так і економіки.
      Мас-медіа виступають засобами масової комунікації. Якщо виходити з того, що в теорії комунікації особливе місце відводиться політичній комунікації, то відповідно і політична журналістика відіграє чи не головну роль у забезпеченні публічності, яка є особливістю політичної комунікації.
      14. Політична журналістика трактується і як суспільна діяльність по збору, обробці та поширенню актуальної політичної інформації через пресу, радіо, телебачення тощо, і як найважливіша форма політичного життя, для якої характерний філософський спосіб осягнення сутності явищ.
      15. Політичне та журналістське поля перебувають у постійному взаємовпливі. На певних етапах життя суспільства журналістика фактично зливається з політичною практикою і стає її невід’ємною частиною (особливо в період виборів, або проведення референдумів).
      16. Журналістика має міждисциплінарний характер, оскільки вона оперує таким загальнонауковим поняттям як інформація, та діє у полі комунікації, яка є предметом дослідження теорії комунікації, що також вважається міждисциплінарною наукою, бо являє собою багатогранне і складне явище. Зокрема журналістика перебуває у постійному взаємозв’язку з такими дисциплінами як філософія, психологія, соціологія, політологія, лінгвістика, культурологія. Вона також певною мірою дотична і до технічних наук.
      17. Характер політичної журналістики в суспільстві, її здатність бути допоміжним важелем для реалізації політичних прав та свобод чи навпаки перетворення її в ідеологічний інструмент, визначається наявністю (чи відсутністю) у цьому суспільстві саме свободи слова. Відкритість преси, зокрема політичної, не може бути забезпечена за наявності непрозорості у прийнятті політичних рішень, наявності тінізованої політики та непрозорих відносин того чи іншого засобу масової інформації зі своїм власником.
      18. Розвиток українських ЗМІ з 1991 по 2002 рік не був поступальним. Навпаки - з кожним роком незалежності українські медіа повинні були поступатися частиною своєї свободи. Цей проміжок умовно можна поділити на три періоди:
      - перший, 1991-1994 роки (хоча очевидно його початок не можна обмежувати 1991 роком, треба вести мову і про період початку самвидавівської преси, зокрема „Українського вісника” В’ячеслава Чорновола), характеризується найбільшою свободою преси, появою нових потужних видань, деякі з яких виходять і по сьогодні;
      - другий, 1994-1999 роки, - початок „кланізації” українських ЗМІ, як наслідок, втрата значної частини свободи, активне використання медіа у виборчих кампаніях та під час референдуму з метою маніпуляції громадською думкою;
      - третій період розпочався після президентських виборів 1999 року з другим приходом Леоніда Кучми до влади і триває до сьогоднішнього дня. Він характеризується повною підконтрольністю засобів масової інформації владі та підконтрольних їй фінансово-політичних груп, придушенням опозиційної преси, появою цензури, незважаючи на те, що стаття 15 Конституції забороняє будь-яку цензуру.
      Отже, в період з 1991 року по 2002 відбувся регрес у забезпеченні свободи слова в Україні. Остаточне перетворення засобів масової інформації (як провладних, так і опозиційних) на засоби масової пропаганди відбулося під час парламентських виборів 2002 року.
      19. Поява або відновлення цензури в Україні на початку ХХІ століття є об’єктивним фактором, зумовленим низкою подій новітньої історії, пов’язаних насамперед з діяльністю влади, слабкістю громадянського суспільства, відсутністю верховенства права, економічною нестабільністю, відсутністю середнього класу, який, як правило, є головним споживачем якісної преси та якісного телебачення, а також наявності тіньової сфери політики та економіки. Це, відповідно, призводить до порушення свободи слова, права на поширення та отримання інформації, права вираження своїх поглядів, що тягне за собою порушення інших політичних прав та свобод, зокрема свободи вибору під час голосування. Ситуація на медіа-ринку в Україні може змінитися на краще лише після проведення глибокої реформи всієї системи влади, а також за умов усвідомлення суспільством необхідності наявності усіх політичних свобод та їх забезпечення.
      20. Зміна акцентів у питаннях взаємодії преси та влади пов’язана із виникненням нової форми цивілізації інформаційної, а також - із процесами глобалізації. Тому і вирішення проблем, які існують сьогодні у сфері медіа, та їхніх (медіа) взаємостосунків зі своїми урядами, потребують розуміння тих самих процесів, які відбуваються в глобалізованому світі.
      21. Новий світовий устрій породжує нові загрози, які втілюються у життя за допомогою мас-медіа:
      - перша загроза загроза „руйнації соціуму”, що передбачає знищення усталених звичаїв і традицій, усіх зв’язків, які склалися до того у суспільстві між конкретними людьми. Значну роль у цих процесах відіграють ЗМІ. Застосування ними новітніх технологій дозволяє суттєво впливати на суспільну свідомість населення, що часто призводить до деструктивних суспільних процесів, породжує атмосферу страху та непевності;
      - друга загроза загроза політичного нагляду, яка призводить до обмеження „права знати”, або іншими словами права на інформацію. Обмеження доступу до інформації, або цензура, також породжує невизначеність;
      - третя загроза загроза нових можливостей маніпуляції громадською думкою. Вона створює можливості як для маніпуляцій в межах окремої країни в часи політичної активності, зокрема в період виборів, так і для маніпуляцій у світовому масштабі (зокрема ефективним засобом маніпуляції свідомістю є „страх тероризму”, що в контексті подій 11 вересня 2001 року, а також тих подій, які відбувалися після трагедії, набуває особливої актуальності).
      Отже, новий світ потребує переосмислення ролі інформації та засобів, якими вона збирається, передається, поширюється.
      22. Сьогоднішній світ має напружений, гостроконфліктний характер. Роль засобів масової інформації у цьому світі є дуалістичною. З одного боку вони беруть активну участь у творенні міфів сучасності, впливаючи або маніпулюючи громадською свідомістю, з іншого боку, вони можуть зіграти консолідуючу роль у питаннях подолання конфліктів та вирішення глобальних світових проблем.
      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
      1. Алексеева. И.Ю. Возникновение идеологии информационного общества // http://www.iis.ru/events/19981130/alexeeva.ru.html
      2. Арістотель. Політика/Пер. з давньогр. та передм. О.Кислюка. К.: Основи, 2000. 239 с.
      3. Багдикян Б. Монополия средств информации: Пер. с англ. Общ. ред. и вступ. Ст. Г.И.Ванштейна. М., 1987. 320 с.
      4. Барендт Е. Три теорії свободи слова // Лібералізм: Антологія/Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. К.: Смолоскип, 2002. Х + 1126 с.
      5. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. К., 1996. 124 с.
      6. Белл Д. Социальные рамки информационного общества. Сокращ. перев. Ю.В.Никуличева // Новая технократическая волна на Западе. Под ред. П.С.Гуревича. М., 1988.
      7. Белламі Р. Три моделі прав і громадянства// Лібералізм: Антологія/Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. К., 2002. Х + 1126 с.
      8. Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио и ТБ. М., 1991. 125 с.
      9. Борис Деревянко: Жизнь и судьба / С.Ю.Лебедева (сост.). Одесса, 1998. 92 с.
      10. Бурдье П. О телевидении и журналистике / Пер. с франц. Т.В.Анисимовой и Ю.В.Марковой. Отв. ред. и предисл. Н.А.Шматко. М.: Фонд научных исследований «Прагматика культуры», Институт экспериментальной социологии, 2002. 159 с.
      11. Буряк В. Нова парадигма часу та інтелектуальний горизонт українських ЗМІ // Українська періодика: історія і сучасність / Доп. та повід. шостої Всеукр. наук.-теор. Конф. 11-13 трав. 2000 р.; За ред. М.М.Романюка. Львів, 2000. 562 с.
      12. Винников О. „Ринок ідей” і цензура в Україні // „Критика”, №9, вересень 2001. 7-10 с.
      13. Вінсент Р.Д. Права людини і культурний релятивізм // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. К.: Смолоскип, 2002. Х + 1126 с.
      14. Вовк В. Роль „громадської думки” в пострадянській Україні // http://www.politdumka.kiev.ua/s1226-3html
      15. Володин А., Широков Г. Глобализация: выгоды и риски//Internationale Politik.- 2001.- №7.
      16. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости: дослідження категорії громадянське суспільство/Пер. з нім. Анатолій Онишко. Львів: Літопис, 2000. 320 с.
      17. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку: Учебник для высших учебных заведений. Издание 2-е, переработанное и дополненное. М.: Логос, 2000. 544 с.
      18. Гаєк Ф.А. Конституція свободи/Пер.з англ. М.Олійник та А.Королишина. Львів: Літопис, 2002. 556 с.
      19. Гайек Ф.А. Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії. Т. І-ІІІ. К.: Аквілон-прес, 2000. 448 с.
      20. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство/Пер. з нім. Р.Осадчука та М.Кушніра. К.: Юніверс, 2000. 336 с.
      21. Гоббс Т. Избранные произведения. Т.І. М.: Академия, 1965. 583 с.
      22. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. М.: Издательство московского независимого института международного права, 1998. 600 c.
      23. Грачёв М.Н. Средства массовой информации в социально-политическом поле // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: Политология. 2000. №2. с.80-87.
      24. Грищенко О.М. Суспільство, держава, інформація. К.: Національний університет ім. Т.Шевченка, 2001. 165 с.
      25. Громадська думка і політика. За матеріалами семінару 21-23 листопада 1997 р. К., 1997. 91 с.
      26. Громадська моніторингова та інформаційна кампанія під час виборів 2002 року в Україні: Підсумковий звіт Міжнародного фонду „Відродження”. К., 2002. 111 с.
      27. Давыдов Ю. Международные отношения: смена вех //Internationale politik, №4, 2002. с. 17
      28. Джинчарадзе Н. Інформаційна культура. К.: Українські пропілеї,1999. 147 с.
      29. До дискусії про журналістську етику: зб. Статей. К.: ООО Актив-Плюс”, 2002. 79 с.
      30. Дойч К. Народи, нація та комунікація // Націоналізм: Антологія / Упорід. О.Проценко, В.Лісовий. К.: Смолоскип, 2000. 876 с.
      31. Доннелі Джек. Права людини, демократія та розвиток//Лібералізм: Антологія/Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. К.: Смолоскип, 2002. Х + 1126 с.
      32. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психологічного повсякдення): Монографія. К.: Либідь, 2001. 334 с.
      33. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. М., 1996. 344 с.
      34. Дружбинский В. Хочу вам рассказать... К.: Книжная типография Научной книги, 1999. 511 с.
      35. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. К.: Лібра, 1999. 488 с.
      36. Жданов И., Сунгуровский Н. Пространство свободы? // «Зеркало недели», №3, 20 января 2001г.
      37. Жданов И., Якименко Ю. Сумерки свободы слова: Свобода слова и политическая цензура в Украине в экспертных оценках украинских журналистов // „Зеркало недели”, №47, 7 декабря, 2002.
      38. Журналістська думка 2001-2002. К., 2002. 124 с.
      39. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації: Соціокультурний аспект/ АН України. Інститут світової економіки і міжнародних відносин. К., 1993. 131 с.
      40. Іванов В.Ф. Поняття „інформація” у різних науках // Наукові записки Інституту журналістики. Т.1, жовтень-грудень. К., 2000. 71- 75 с.
      41. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. 736 с.
      42. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадської та національної свідомості). К.: Смолоскип, 2000. 92 с.
      43. Казанский А.А. Журналистика как предмет социально-философского анализа: Автореф. канд. филос. Наук. 09.00.01 М., 1982. 20 с.
      44. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. К.: Оріяни, 2000. 445 с.
      45. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. К.: Либідь, 1999. 352 с.
      46. Квіт С. Основи герменевтики. К., 1998.
      47. Кін Д. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення/Пер. з англ. Олександр Гриценко; Літ. Ред. О.Гриценко. К.: К.І.С., 2000. 192 с.
      48. Кін Д. Мас-медіа і демократія / Пер. з анл. О.Гриценко, Н.Гончаренко. К.: К.І.С., 1999. 134 с.
      49. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. К.: Український центр правничих студій, 1999. 376 с.
      50. Корконосенко С.Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. М., 2001. 287 с.
      51. Коэн Д., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. /Пер. с англ./ Общ. ред. И.И.Мюрберг. М., 2003. 784 с.
      52. Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах / Пер. з англ. Р.Ткачук. К., 2000. 142 с.
      53. Кулик В. // „Критика”, №5, 2002
      54. Кухарук Р. „Свобода” проти України. К.: Центр Свобода слова”, 2001. 224 с.
      55. Лалл Дж. Медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід / Пер. з англ. О. Гриценко, С. і Т. Гарастович, А. Гриценко. К.: К.І.С., 2002. 264 с.
      56. Лебідь Н. Дебати як дієслово. Що робити? // „Україна молода”, 24 січня 2002.
      57. Лемиш А., Лігачова Н. Що протиставить суспільство „поліцейському синдрому”? Про „нові” віяння „нової” журналістики // „День”, 25 лютого, 1999
      58. Лизанчук В. Свобода слова в контексті українського державотворення // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2001. Випуск 21. Львів, 2001. 571 с.
      59. Литвиненко О.В., Бінько І.Ф., Потіха В.М. Інформаційний простір як чинник забезпечення національних інтересів України. Монографія. К., 1998. 47 с.
      60. Лось Й. Бачити великі істини (Публіцистика і тенденції розвитку світу)//Вісник Львівського університету. Серія Журналістика”. Львів, 2001.
      61. Мармазов В.Є., Піляєв І.С. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми. К.: Вентурі, 1999. 400 с.
      62. Методология исследований политического дискурса: Актуальные проблемы содержательного анализа общественно-политических текстов. Вып.2 / Сост. И общ. ред. И.Ф.Ухвановой-Шмыговой. Минск: БГУ, 2000. 479 с.
      63. Миннибаев Т.Х. Преобразующая журналистика. Казань, 1990. 134 с.
      64. Миронов Б. „Четвертую власть” еще боятся, но уже не уважают//Век. 1994, №1(90)
      65. Москаленко А. Вступ до журналістики: Підручник. К.: Школяр, 1997. 300 с.
      66. Москаленко А.З., Качкан В.А. С чес идем к людям (размышления о современной публицистике). К.: Лыбидь, 1990. 160 с.
      67. Муравчик Д. Демократія: право всіх націй // На шляху до співтовариства демократичних держав. Часопис Державного департаменту США. К., 2000. 41 с.
      68. Мюнклер Херфрид. Терроризм как стратегия коммуникации. Послание 11 сентября//Inernationale politik, №12, декабрь 2001г.
      69. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій. Навч. Посіб. К.: Вищ. шк.: т-во Знання”, КОО, 1999. 543 с.
      70. Ортега-і-Гасет. Вибрані твори / Перекл. з іспанської В.Бурхардта, В.Сахна, О.Товстенко. К.: Основи, 1994. 420 с.
      71. Основи держави і права: Навч. посібник/С.Д.Гусарєв, Р.А.Калюжний, А.М.Колодій та ін.; За ред. А,М.Колодія і А.Ю.Олійника. К.: Основи, 1997. 208 с.
      72. Основы теории коммуникации: Учебник / Под ред. Проф. М.А.Василика. М.: Гардарики, 2003. 615 с.
      73. Пасько І.Т., Пасько Я.І. Громадянське суспільство і національна ідея. Донецьк: ЦГО НАН України, УКЦентр, 1999, - 184 с.
      74. Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. К.: Благотворительный Фонд содействия развитию гуманитарных и экономических наук «Медународный деловой центр», 1998. 432 с.
      75. Пейн Т. Права людини/Пер. з англ. Ігор Савчак. Львів: Літопис, 2000. 288 с.
      76. Петрів Т.І. Інформаційні процеси в контексті глобалізації. К.: Грамота, 2003. 47 с.
      77. Петрів Т.І. Проблеми європейських інтеграційних процесів у сучасному інформаційному контексті: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1997. 14 с.
      78. Пилипчук Д. Чи є в Україні преса? // „Тернопіль”, №1, 1991.
      79. Піховшек В., Конончук С. Розвиток демократії в
    • Стоимость доставки:
    • 50.00 грн

    Источник: http://mydisser.com/en/catalog/view/312/772/21078....

О сайте

1avtoportal.ru